2/17/2010

Роман Мінін / Miner Minin

Постійно відкладав похід на експозицію, а оскільки сьогодні був передостанній день, вирішив таки зайти подивитися ввечері, перед закриттям музею. Уявіть моє здивування, коли на виставці я знаходжу самого Романа Мініна з невеличкою групкою шанувальників-критиків! Я швидко перетворився на вдячного слухача, а це було дуже легко робити, бо розповідь, а потім і дискусія, захоплювали.


Найперше, що впало у вічі його молодий вік (28 років), а також небачені раніше твори навколо. Як потім виявилося, більшість виставлених творів були написані за один місяць (натхнення надійшло після запрошення зробити виставку).

Цікаво було послухати як він прийшов до шахтарської тематики. Будучи звичайним студентом художнього училища (в Харкові, здається), він був старанним відмінником і майстерно оволодів техніками малювання, однак не мав своєї "фішки", зате мав цілком пристойні доходи від розмальовування квартир/будинків/ресторанів для бомонду. Тож творив собі на замовлення і не мучився, але ж попався йому один "зірковий" викладач на старших курсах, якому його малюнки не подобалися, хоч що він не робив. Один раз той зірковий викладач розсердився вчергове і зробив зауваження: "ти ж з Донбасу, от і малюй щось шахтарське!". Перший же малюнок на цю тему викладачу сподобався, а Роман отримав свою стежку...

Вразило, що Мінін ніколи не був у шахті, мало того, не дуже цього хоче (хоча це просто зробити). Одним з мотивів до змальовування саме такої тематики назвав те, що сам мав би стати шахтарем, і мав працювати там, під землею, так як його тато, бабуся і брати.


Під час розмов виникло питання щодо сприйняття його картин іноземцями: мало того, що його шахтарські картини достатньою мірою інспіровані соц реалізмом, крім того ще й містять іронію/сатиру, яку певно важко сприймати не знаючи української дійсності. Виявилося, що це питання відкрите; а крім того на одному з конкурсів організованих Пінчук арт-центром його творчість рецензували як таку, що не піддається глобалізації, а значить і недостойна нагород від цінителів сучасного мистецтва.

Потихеньку, дискусія перейшла на більш високі матерії, а саме про сучасне мистцетво взагалі. Хоч я і відвідав достатньо немалу кількість різноманітних виставок саме сучасного мистецтва, але ж не маю чітко сформульованої відповіді на питання  для чого саме це все треба. Тож думки Мініна наштовхнули на подальші роздуми: він вважає сучасне мистецтво  релігією, обґрунтовуючі це тим, що йому притаманні всі характерні риси релігії. Наприклад, значна кількість художників/митців, створивши якийсь "шедевр", пояснює  це створив не я, це лиш мої руки робили, а вказівки я отримував з космосу. Далі, в ланцюжку — багатії, яким соромно з усіма ходити в церкву, публічно вірити в Бога, тож колекціонуючі предмети мистецтва і організовуючі галереї вони створюють культ сучасного мистецтва. Така собі секта має цілу купу способів, як "мистецтвом" шокувати, вразити глядача  — це, власне, ціла наука. А експлуатація глядача проявляється наприклад в тому, що можна виставити унітази в музеї, написавши щось на спинці і назвати це мистецтвом (це Мухарський зробив на Гогольфесті 2009); або такий собі класик Марсель Дюшан, що створив "пісуарне мистецтво"; про багатостраждальну розпилену акулу або коров'ячі голови навіть не згадую.

Отже, вразити, шокувати — це наука. А от питання "для чого вражати" — це вже філософське і відповіді немає як такої. Від себе додам, що в цьому теж проявляється зв'язок з релігією: вимагають лиш віри, бо раціонально осмислити неможливо/непотрібно.

На цю всю філософію молоденька критик зауважила, що не варто так демонізувати сучасне мистецтво, частиною якого ви сам і є, що посмішило бо є, по суті, правдою.

Такі от суперечливі, але цікаві думки були висловлені на цій зустрічі. Роман поділився деякими своїми творчими планами, іншими напрямами роботи, які він поки що не виставляє широкій публіці. Загалом, заразився позитивом і отримав прекрасний приклад достойної людини.

Пєарю персональний блог Мініна на якому можна знайти більшість творів шахтарської тематики.
Дописати коментар