Звіт про подорож Арабатською Стрілкою та Керченським півостровом (частина остання)

Початок розповіді тут.

Доїхавши до села Золотого треба було визначатися: за мапою було неочевидно, куди продовжувати маршрут після Золотого, а звіти попередніх мандрівників розходяться. Альтернативи було дві - сірноводневі джерела та Аджимушкайські кам'яноломні, або ж якась пустинна місцевина названа "Караларський ландшафтний заказник". Дуже сміявся, поки слухав думки місцевих про оточуючий регіон. Один з зустрічних розказав про якусь розкопану старезну церкву і лікувальний колодязь при ній, наступний на питання про церкву відповів - та яка то церква, то якийсь напіврозвалений будинок, ніхто вже й не пам'ятає що там було, і дивитися там нема на що, а колодязь - ніякий не колодязь а просто дірка собі. Насправді, кількоразово приходилося чути такі майже протилежні рекомендації  на різних етапах подорожі - ось як народжуються туристичні легенди!

Отже, було вирішено їхати через Караларські степи - перша ж вершина підтвердила правильність намірів. На видноколі знову проглядається мис Казантіп.

Поки я лазив по скелях, мене чекав покинутий ровер.

Ну і я не міг не зфоткати себе :)

Караларський ландшафтний заповідник. Ті дві гори попереду були моїми орієнтирами. Також непогано видно кольори степу. Нажаль запахи не можна передати.

Що приємно і дивовижно, на багато-багато кілометрів навколо немає жодних ознак цивілізації.

Під час подорожі степом здійснив для себе відкриття, для чого колись ставили кам'яних баб (ну тобто з книжок і так майже всі знають), але ж відчути це на своїй шкурі - то є інше. Так ось, проїжджаю я якийсь рівний кусочок маршруту, коли вдалечі бачу щось, схоже на людину. Потім постійно слідкував за тим, трохи тривожно було. Вже коли під'їхав зовсім близько з'ясувалося що це якийсь пам'ятник, який зовсім не людина, просто за висотою і трошечки за формою схожий на людину - антропоморфний себто. Так навіть вже з'ясувавши що то, від'їжджаючи оглядався і всеодно якось не по собі було. Якщо уявити, що у давнину у степи розставляли сторожів, чи сигнальних - то такі статуї запросто було сплутати зі сторожем. Тож я думаю незнайомці були перелякані не менше за мене.

Грунтовка в цьоу заказнику - просто шосе, хіба що трохи крутиться через перевальчики.

В кожній бухточці - по невеличкому пустинному пляжу

Ця фотка дає представлення про нерівність місцевості.

Час від часу задавав собі питання "а де моя рушниця"?

Траплялися дивні каменюки на вершинах, з дірками, дуже різних цікавих форм. Власне в цьому районі кажуть є кілька розкопаних городищ, але я найшов лише одну могилу.

Каньйон сірної річки (сірководневої, якщо бути точним - вода смердить)

Такі сховані пляжі тут називаються Генеральськими

Було трохи жалко їхати звідси, райське місце. Потім виїхав до солоного озера Чокрак, яке мене власне зовсім не вразило, хоча про нього читав дуже піднесені відгуки. Далі, роздовбане село Курортне, з жахливою дорогою а потім і асфальтом, де траплялися їжачки не просто розчавлені, але й закатані у верхній шар бітуму - видовище не з приємних. Серед цікавих міст в напрямі до Керчі лишалися грязьові вулкани, до яких ніби було зовсім недалеко від села Бондаренково. Який же був облом, коли більшість місцевих жителів не змогла підказати мені дорогу туди, а та що змогла описувала це дуже емоціонально, з кожним другим словом - паразітом, якщо пом'якше. Коротше, я заблукав посеред якогось поля, ще й спустила остання запасна камера. Тож я забив на вулканчики, і попрямував до міста-героя Керч. Там я зупинився у якоїсь хозяйки і на наступний день здавши велосипед в багаж провів пішохдним туристом. Місто виявилося на диво цікавим і мало схожим на інші. Насамперед запам'яталися чистота центру і не тільки, бордюри фарбовані червоним кольором (а не білим, як у всьому колишньому СРСР), весело і яскраво розмальовані фасади панельних будинків, радіо з динаміків на центральній площі і ще якісь дрібнички.

І звичайно не можу не подякувати незнайомому керченському велосипедисту, який привітався і заговорив зі мною якраз в момент, коли я залишився без запасних камер і зі спущеним колесом, та бєзвозмєздно подарував мені цілу камеру. Щиро вдячний вам, пане моряк!

Храм Іонна Предтечі в Керчі в центрі, мабуть старииий

В центрі Керчі стоїть гора Мітрідат - на якій стоїть пам'ятник Другій світовій і руїни античного міста Пантикапей. Вид з гори на центральну частину міста.

Вид здалеку на робітничий район з кольорові будиночками - ці не найяскравіші, зблизька виглядає ще круче!

Античне місто Пантикапей на горі Мітрідат в Керчі

Стан Пантікапею канєнша плачевний, Херсонес в рази кращий. Правда з того що я побачив, там розкопано всього нічого, і багато чого сховано під землею. Сподіваюся українці 2.0 зможуть гарно цим розпорядитися і показати світу

Шматочки глиняного посуду десь на розвалинах

Суспільно-політичне життя Керчі - маразм на марші

Центральна площа Керчі (джона ленона) - в динаміках звучить бумбокс, поруч продаються дабл-чізбургери за 15 гривень і квас по 4

Звичайно, в Керчі я ще багато чого не догледів, але я був знесилений, і вже почало хотітися додому. Решту цікавинок лишив на наступний візит, там є ще на що подивитися.

Отже все закінчилося так же швидко, як і почалося. Розказав практично про все, що бачив, сподіваюся не занадто втомив об'ємом розповіді. В матеріальному підсумку подорож обійшлася в гривень 400 і 3 проколотих камери.