6/20/2009

Fort Mountain State Park


Отже, минулого тижня більшість робітників нашої лабораторії провели виїздне засідання/відпочинок у заповіднику штату Джорджіа Fort Mountain.


Отже зранку ми відправилися на двох машинах по хайвею на північ у ліс. Вразив гарний триповерховий орендний будиночок з дерева. З живого поруч було лише ще парочку таких самих будинків для оренди і ліс.

На весь "відпочинок" у нас був дуже чіткий і насичений графік. Кожен день з ранку
до 2-3ої дня ми проводили різні презентації, обговорення задач, якими займається кожен з членів групи. Мушу відмітити, що в таких умовах - відсутність інтернету і мобільного зв'язку увага всіх була зосереджена лише на задачах, і тому працювалося дуже продуктивно.

Перекусивши після обговорень, ми відправлялися гуляти власне у сам заповідник. Перший день був випробувальний, ми роздивилися мапу стежок, на першій же натрапили на оленя, який зовсім не хотів тікати, і взагалі, йому здається було на нас пофіг.
Перша стежка йшла навколо невеличкого озера, яке хоч і було мілким, але прозорим і було видно немаленьких таких риб, що там плавають. Плавати дозволялося лише в епсілон-околі піщаного пляжу. Але оскільки там тусувався натовп дітей реднеків, то ми вирішили обійти це місце стороною.

Цікавість прогулянок можна сміливо множити на десять, оскільки в складі нашої бригади був Чак, справжній біолог. Який, хоч і з маленькою книжечкою, але міг сказати майже про будь-яку рослину чи дерево, що воно таке, що з нього можна робити, і ще різні цікаві історії. Саме завдяки йому ми не голодували під час прогулянок (ми жували листя якогось кущика). Також в північний америці сильно розповсюджена така зараза як "Poison Ivy" (Сумах Отруйний) - така собі непримітна рослинка яка росте обабіч стежок. Але якщо до неї доторкнутися, то за 24 години на шкірі почнеться дуже сильна алергічна реакція, яка може тривати кілька тижнів. В принципі, до неї я думаю всі доторкнулися хоч раз, але алергія потім виникла лише у одного - Джошуа, нашого начальника, який потім довго скаржився.



Отже, на другий день ми були морально і фізично готові досягти мети подорожі - вершини гори Форт. Як і очікувалося, стежка виявилася в двічі довшою, ніж це виглядало по мапі, ми навіть змогли один раз заблудитися, але все-таки в повному складі дісталися до оглядового майданчику, з якого відкрився дійсно шикарний вид. На фотографіях все-таки дуже слабо передано вид, і відчуття, які відчуваєш знаходячись там. Дуже красиве місце.




В лісі ми наїлися голубиці. Правда, вона не така як у нас в Європі, але все одно дуже смачна. Чак розказав як він в дитинстві збираючи цю голубицю зустрів ведмедика, який займався тим же. З живої природи ще бачили декількох вужиків, зовсім маленьких. Хоча хтось десь вичитав, що в цій місцевості бувають навіть гремучі змії. (Цікавий факт про гремучих змій: оскільки їх ніхто не любить, їх нещадно винищують, якщо побачать гремучий хвіст, бо ж він є її особливістю. Так от, більшість сучасних гремучий змій адаптувалися, і їх гремучий хвіст тепер або зовсім маленький, або непомітний. От що еволюція робить).

Оскільки в прогулянках брало участь три українця, то ми згадували по дорозі наші рідні рослини, і розпитували Чака, чи ростуть тут в Америці подібні. Часто з рослинами точного перекладу ми навіть не уявляли, тому було щось подібне до гри вгадайка. Найбільш вдалою і веселою була дискусія щодо суниці. Крім того, що ми довго-довго пояснювали, що ж це таке, ми такі в кінці кінців її знайшли, і спробували. Там відома як indian strawberry.

Доречі, цікава деталь - більшість лісів в цій частині Америки не реліктові. Тобто вони вже було як мінімум раз зрублені повністю. Наприклад, в цьому заповіднку, що є частиною Chattahoochee national forest немає дерева старше за 50-60 років. Крім того, адміністрація Джорджа Буша також прийняла закон, за яким дозволяється промислова вирубка лісів на території національних парків і лісів. Так що тут теж проблем вистачає.

Цікава легенда пов'язана з назвою цієї гори - Гора-Форт. З іншого боку вершини ніж цей оглядовий майданчик є така собі стіна з великих кам'яних брил довжиною метрів 400. Подекуди навіть ще ціла. Власне через цю стіну гору і назвали фортом. Питання полягає в тому, що ніхто не знає, хто ж побудував цю стіну і навіщо. Тобто коли свідомі європейці туди дісталися, там нікого не було, а індійці (Чірокі) нічого зрозумілого повідомити не змогли. Існує гіпотеза, що це є останнє пристанище якогось короля валійців, який з невеличкою командою ще у 13 сторіччі дістався америки, і оселився аж тут (далеко від узбережжя). На підтвердження цієї історії наводиться інший неперевірений факт: ніби у 16 сторіччі європейці зустріли якесь плем'я індіанців, з якими вони могли розмовляти: мова була дуже схожою на валійську.

Під час подорожі, ми готували їжу самі собі з наявних продуктів. Всі розбилися на кілька груп, кожна з яких відповідала за певне годування. Моя група відовідала за вечерю, і ми вирішили готувати лазанью. В принципі, я її до цього не готував, як і мої колеги, тому це зайняло трохи більше часу, ніж ми планували (біля 2 годин), а оскільки ми запізнилися в парку майже на 2 години, то коли їжа нарешті була готова всі накинулися як вовки.


З надзвичайних подій під час поїздки можна згадати хіба що напад мурах на наш будинок, які вночі пробралися на кухню і з'їли купу фруктів і ще чогось солодкого. Зранку всі десь годину намагалися поборити цю навалу. Маленькі, але противні. Також, під час презентацій зранку, коли всі ще були достатньо сонні (особливо на другий і третій день), у вікно будинку стукали (і веселили всіх) кілька пташок, найкрасивіша з яких була Кардинал. Нажаль власної світлини немає, але цей птах виглядає дійсно суперово.


Вночі було чути вий жаб з найближчого ставка. Я намагався вслухатися в цю какафонію, але переді мною поставали образи лосів, а не жаб, бо звуки були як від паротягу. Жахливо.

Крім власне класної природи і плідної роботи, було класно поспілкуватися з своїми колегами. Про багатьох дізнався щось нове, і часто неочікуване. Біографії людей це завжди цікаво, особливо коли людина сама коментує.

Після виїзду з орендованого будинку ми заїхали в сусідній ліс на оглядовий майданчик, який виявився дуже вдалим місцем для гри у м'яч. Чим ми і скористалися, і пограли в октабол десь годину (оскільки це було опівдні, у більшості потім знайшлася свіжа засмага). Правила гри ми придумали самі, кожний згадував, у що грав в дитинстві, а оскільки у всіх були різні версії, то прийшлося фантазувати. Але вийшло дуже прикольно. Цікаво, що оглядовий майданчик виглядав досить таки дивно, як для своєї функції - якийсь занадто монументальний. Хтось навіть припустив, що місце схоже на якийсь язичницький алтар. Можна уявити степінь нашого здивування, коли під час нашої гри прийшов якийсь міжик з сином, і розказав нам, що для їх секти - це церква.


Крім усіх позитивів, які принесла ця подорож, окремо варто згадати, що всі наші витрати були покриті за рахунок гранту, який спонсорує дослідження групи. Відповідно, на відрядження нам виділили грошей з розрахунку на те, що ми будемо годуватися по ресторанах. Але, оскільки ми проживали в лісі, то готували самі собі. Отже їжі ми накупили на 500$. Не було хіба що ікри червоної, але до неї б всеодно не дійшло. Після повернення в Атланту, у нас лишилася купа продуктів, які ми поділили (кому що потрібно). Вже тиждень як пройшов, а я до сих пір доїдаю запаси з подорожі :)
Дописати коментар